Володимир Даль любив пишну українську природу та друкувався під псевдонімом "Козак Луганський". Даль захопився збиранням слів у 18 років і не залишав цього заняття 53 роки.
І. Даль називав прислів'я коротенькими притчами. На відміну від прислів'я, приказка не має повчального сенсу. Далечінь писав: «Приказка, за народним визначенням, квіточка, а прислів'я – ягідка; і це правильно».
Ще за перших зустрічей Пушкін говорив молодому Далю: «А що за розкіш, що за сенс, який толк у кожній приказці нашій! Що за золото! А не дається в руки, ні…» Щоб це «золото» російської мови – приказки, прислів'я, загадки – «далося всім у руки», треба було його зібрати.
З дитинства радянський читач дізнавався, як юний офіцер Далечінь почав збирати словник, почувши від ямщика незвичайне слово "замолоджує". (Своєю чергою, поряд з цією історією з'явився йорницький анекдот: «Замолоджує, — повторив ямник і додав: — треба б потовктись, балін. Холошо б до вечела дійти.