Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість).
Як же їх розрізняти? Це робиться просто. Якщо ми можемо слово що замінити синонімічним йому який, то це займенник. Коли ж така заміна неможлива, то що – сполучник.
Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання: хто, що, скільки, чий, який, котрий.
Зворотний займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками. Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку).
Усі займенники змінюються за відмінками: хто — кого, кому, ким, (на) кому. Деякі займенники змінюються ще й за родами та числами: чий — чия, чиє, чиї. У реченні займенник найчастіше виступає: підметом: Вчора я ходив у школу.
Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось; той, мій, всякий; скільки, стільки. Займенники відповідають …