У Радянському Союзі розстріл шляхом одиночного пострілу, як правило, у потилицю, був основною формою страти (у 1943—1947 роках у деяких випадках до військових злочинців та колабораціоністів на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР № 39 від 19 квітня 1943 застосовувалося також повішення).
Місце розстрілів вибиралося залежно від місцевих умов: або у спеціально обладнаному приміщенні в'язниці, з наступним вивезенням трупів для поховання на цвинтарі або у якомусь віддаленому місці з похованням на місці страти (у лісі, полігоні, на території дачі НКВС та ін.).
По Соборному Уложенню 1649 року смертною карою каралося від 54 до 60 злочинів; смертна кара ділилася на просту (повішення) та кваліфіковану (спалення, відрубування голови, четвертування тощо). Смертна кара застосовувалась публічно, а щодо вагітних вона відкладалася до моменту пологів.