Припускають, що на Русі сніговиків шанували як духів зими, і що до них підносили прохання про допомогу, милосердя і зменшення тривалості холодів. Можливо, тому в “руки” сніговику давали мітлу – щоб він міг злетіти в небо.
У Північній Європі в Середньовіччі часто ліпили сніговиків біля порога будинку. А щоб вони не пускали напередодні Різдва нечисть, озброювали снігових захисників мітлами. Люди вірили, що вночі злі духи повірять, що перед ними людина і потраплять у снігову пастку до самої весни.
У середні віки вважалося, що не можна ліпити сніговиків у повний місяць. У Норвегії існував переказ про те, що сніговиків небезпечно роздивлятися пізно ввечері через штору. Тільки в XIX столітті сніговик розлучився зі злим образом. Перевернуте відро на голові символізувало достаток у домі.
Наші предки вірили, що зимовими природними явищами (туманами, снігами, хуртовинами) керують духи жіночої статі. Тому, щоб показати їм свою повагу, ліпили снігових баб. Не дарма існує вислів “зима-матінка”, “мороз-батюшка”. А місяць січень іноді навіть так і називали – “сніговик”.